Загальна характеристика економіки

У 1950-х роках Іспанія перетворилася з аграрної країни на індустріальну. За обсягом промислової продукції Іспанія посідає п"яте місце в Європі і восьме - у світі. У другій половині 1980-х років економіка Іспанії була найбільш динамічною в Європі, середньорічний приріст валового внутрішнього продукту (ВВП) становив 4,1% у 1986-1991 роках. Спад світової економіки в 1990-х роках спричинив різке зниження приросту ВВП до 1,1% у 1992 році. Одночасно загострилася проблема безробіття. Частка безробітних в Іспанії у 1994 р. сягнула 22% (найвищий показник для країн ЄС).

У 1960-х роках щорічні темпи приросту ВВП збільшилися до 7,2% проти 4,5% у 1955-1960 роках. З метою збільшення національного доходу в 1959 р. був скасований прямий контроль держави у промисловості, що привело до швидкого росту імпорту. Торговельний дефіцит компенсувався за рахунок високих доходів від туризму в Іспанії. Однак, незважаючи на цей прогрес, структурні диспропорції, що гальмували економічний розвиток Іспанії, зберігалися. До них належать застарілі методи ведення сільського господарства; велике число промислових підприємств, не конкурентоспроможних на світовому ринку; значна підтримка державою неефективних галузей важкої індустрії, включаючи чорну металургію і суднобудування, і залежність від імпорту нафти. У 1970-х роках уряд прагнув підвищити ефективність і конкурентоспроможність економіки, але глобальна криза, що почалася у 1973 р. з чотириразового зростання світових цін на нафту, болюче вдарила по Іспанії.

У 1982 р. після приходу до влади Іспанської соціалістичної робітничої партії з прем"єр-міністром Феліпе Гонсалісом Маркесом було взято курс на реструктуризацію промисловості, інвестиції в інфраструктуру, модернізацію ринків фінансів і капіталу, приватизацію ряду державних підприємств і вступ Іспанії в ЄС (1986).

У другій половині 1980-х років економічне становище Іспанії покращилося. Програма реструктуризації промисловості була спрямована на відтік ресурсів і робочої сили з неефективних галузей промисловості, що переживали спад (суднобудування, чорна металургія, текстильна промисловість), і забезпечення нових, більш конкурентоспроможних підприємств інвестиційними кредитами і субсидіями. До 1987 намічений план був виконаний на 3/4: обсяг продукції у більшості цільових галузей промисловості різко зріс. Приєднання до ЄС також стимулювало зростання економіки: на початку 1990-х років Іспанія одержала майже 1/5 регіональних субсидій ЄС.

Економічний спад, що стався на початку 1990-х років, був частково пов"язаний з дефіцитом платіжного балансу після 1989 року. Хоча доходи від туризму в Іспанії і знизили цей дефіцит у 1992, особливо завдяки проведенню літніх Олімпійських ігор у Барселоні і всесвітньої виставки "Експо-92" у Севільї, у цьому секторі економіки проявилися ознаки застою. Більшість інвестицій продовжували направлятися в традиційно привілейовані райони (Барселона, Мадрид) на шкоду депресивним районам (Астурія). Нееластичний ринок праці продовжував гальмувати спроби скорочення високого рівня безробіття.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) Іспанії у 1991 оцінювався в 496 млрд. дол., або 12 719 дол. у розрахунку на душу. Частка промисловості становила 26% ВВП, будівництва - 10%, а сільського господарства - 4%.